Розділ 9 Синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта Основною причиною того, що кожний лікар має бути добре знайомий з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта (WPW), є часта поява різноманітних ектопічних тахіаримій при цьому синдромі. До того ж, ЕКГ знахідки при цьому синдромі можуть досить правдоподібно нагадувати багато інших ЕКГ відхилень, що часто не правильно інтерпретуються у повсякденній пракпиці. Синдром WPW вперше був описаний, як клінічний феномен, трьома лікарями: Вольфом , Паркінсоном і Уайтом у 1930 році. ЕКГ зміни, що є характерними для цього синдрому були описані Уільсоном у 1915 р., та Веддом у 1921 р. Оскільки синдром WPW є вродженою аномалією, то він часто супроводжується іншими (серцевими чи позасерцевими) вродженими аномаліями. Синдром WPW до останього часу розглядався як доброякісний процес, і перебігав без будь-яких суб'єктивних проявів або гемодинамічних порушень, якщо не супроводжувався ектопічними тахіариіміями. Тахіаритмії можуть з'являтися у будь-який час та можуть розпочинатися при народженні, в грудному віці, дщинстві, або в дорослому віці: 60-70% випадків синдрому \УР\У зустрічається у здорових осіб без органічних захворювань серця. З деяких причин, багато лікарів, включно з кардіологами, не можуть діагностуваш синдром WPW. Окрім частої появи різноманітних тахіаритмій, синдром WPW нагадує інші ЕКГ відхилення, такі як істинний інфаркт міокарду (ЇМ), блокада правої ніжки пучка Гіса, блокада лівої ніжки пучка Гіса, геміблокади, гіпертрофія правого шлуночка, і гіпертрофія лівого шлуночка. Синдром WPW поєднаний зі швидкою надшлуночковою тахіаримією (напр., ФП) з аномальним проведенням, симулює пароксизм ШТ. Неістинний позитивний результат навантажувального ЕКТ-тесту є звичайним у осіб з синдромом WPW. Ймовірно, що найбільш важливим клінічним значенням синдрому WPW є небезпека провокування ІІГГ або ФІН після призначенням дігіталісу або верапамілу при лікуванні різноманітних надшпуночкових тахіаримій, наприклад ФП. Це зумовлюється тим, що дігіталіс чи верапаміл можуть покращувати проведення через додаткові шляхи, призводячи до прискорення шлуночкового ритму. За цих обставин, прискорений шлуночковий ритм може в подальшому провокувати ШТ або ФШ і навіть раптову смерть. Ось чому, дігіталіс або верапаміл протипоказані при лікуванні різноманітних надшлуночкових тахіаритмій з аномальним проведенням. Справжню частоту сивдрому WPW тяжко оцінити, але приблизно вона складає 0,15-0,2% у загальній популяції. Синдром реєструється більш часто у чоловіків, чим у жінок, з питомою вагою чоловіків 54-70%. 1. ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ Синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта може бути діагностований за допомогою ЕКГ (12 відведень), електрограми пучка Гіса, або вектор-кардіограми (ВКГ). 122 Синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта А ЕКГдані: 1. Типовою ЕКГ знахідкою є короткий інтервал РR. та розширення комплексу (QRS), що зумовлено наявністю дельта-хвилі (початко-внй підйом комплексу QRS). 2. Розпізнавання дельта-хвилі є ключовим кроком до діагностування цього сівздрому. Однак, в деяких випадках наявність дельта-хвилі не є обов'язковою. 3. До того ж, інтервал РR може бути довшим за 0.12 секувд, а інтервал QRS може бути вужчим за 0.10 секувд при діагностованому синд-ромі WPW.. 4. Дійсне значення інтервалів РR і QRS при синдромі WPW в значній мірі залежить, від попереднього значення цих інтервалів. . 5. Термін синдром Лауна-Генонга-Левайна (Lown-Ganong-Levine, LGL) використовується тоді, коли при рецидивуючих тахіаритміях на ЕКГреєструється короткий інтервап РR та вузький комплекс QRS без чіткої дельта-хвилі. Насправді, синдром LGL вважається варіантом синдрому WPW. 6. Термін- прихований обхідний шлях (сопсеаlеd bуразз trасt) часто вживаеться в літературі останнім часом. Він застосовується при наявності обхідних шляхів, що не здатні до антероградного АВ проведення, але імпульс може проводитися ретроградно від шлуночків до передсердь. В цьому випадку,стандартна (12 відведень) ЕКГнеможе виявити ніяких ознак синдрому WPW. За цих обставин, під час реци...